В Одесі захисники України отримали від волонтера в подарунок збірку авторських віршів «Війна у мирний час»

  • Русский
  • English

Одеський волонтер гуманітарної місії «Чорний тюльпан» Сергій Братчук передав воїнам 28-ї окремої механізованої бригади, які днями повернулися із району проведення АТО збірку авторських віршів «Війна у мирний час». Книга присвячена українськоим воїнам, рідним та близьким, кримським татарам та усім українцям, які не зрадили рідної землі.

Відверта розмова громадського активіста із воїнами-земляками підкріплювалася віршованими рядками про місію «Чорний тюльпан», про війну на Донбасі та українських захисників на війні.

За словами Сергія Братчука своєю творчою й волонтерською працею він намагався об’єднати людей спільною метою — прагненням до перемоги, до миру, до вільної квітучої України.

— В цих віршах біль і горе воєнних втрат, молитва за кожного солдата, за наш нескорений народ, проміння світлої надії на мирне життя і беззаперечна віра у Перемогу, — розповів автор книги. — В АТО дуже багато воїнів пишуть вірші, і так само кожен солдат у вільну хвилину читає як не Біблію, так книгу. Читають люди на війні багато. І так само розглядають ті малюнки, які діти малювали. Це наша доля, віра у найкраще майбутнє, — зазначив Сергій Братчук.

Варто зазначити, що під час перебування на передовій Сергій Братчик, як військовий журналіст відзняв документальне кіно про війну та військових, про добровольців та волонтерів. Перебуваючи в екстремальних умовах він намагався розповісти з перших вуст громадськості про події на сході України, про поранених та тих, хто вже ніколи не повернеться, але зусиллями яких відстоюється українська незалежність.

Розкажи мені про війну...

Пізно ввечері ти спитала.

І, яку заплатив ціну.

Через сльози свої прошептала..

Я дивлюсь в твої очі зелені.

В руках список

бійців безіменних...

І казати нічого не хочу...

Серце плаче,

крізь сльози белькочу

Про жахіття.

Відірвані ноги.

Про безсонні ночі й тривоги.

Про забутую Богом піхоту.

яку криють вогнем з міномету...

А вона не здається. Жива!

Треба — творить у битві дива.

Будем жити, моя пацанва!

Розкажи мені про війну...

То спитає і мати, й вдова.

Бо, не знають обидві сну,

Поки смерті жеруть жорнова...

Час настане і знімуть кіно.

І напишуть майстри полотно...

І не буде ніколи війни.

Бо розкажуть про неї загиблі й живі...